До питання саморятування людей під час пожежі

Через деякий час закінчаться так звані карантинні заходи, відійде необхідність вимагання від громадян носити маски для захисту від можливого коронавірусу. Проте, з боку органів нагляду продовжаться вимагання від суб’єктів господарювання наявності засобів захисту органів дихання для саморятування людей під час пожежі. Ця нормативна вимога стосується і закладів охорони здоров’я.

Законодавство

Стаття 20 Кодексу цивільного захисту України зобов’язує суб’єктів господарювання забезпечувати відповідно до законодавства своїх працівників засобами  індивідуального захисту. Але в кодексі чи в законі не конкретизується який саме індивідуальний засіб захисту має бути і від якої саме загрози має захищати. Складається враження, що це якийсь універсальний індивідуальний засіб котрий захищає від усього. Та все далеко не так, адже  належне реагування на надзвичайні ситуації та ліквідація їх наслідків можливе за умови уточнення конкретного виду надзвичайної ситуації, розуміння тієї загрози від якої є слід захищатися.

Розглянемо як вимагають протипожежні норми щодо захисту органів дихання для саморятування людей під час пожежі.

Так, Правила пожежної безпеки в Україні зазначають, що лікарні та інші заклади охорони здоров’я з постійним перебуванням хворих, не здатних самостійно пересуватися, повинні забезпечуватися засобами індивідуального захисту органів дихання для саморятування людей під час пожежі з розрахунку на максимальну кількість хворих (стаціонар) та окремо для обслуговуючого персоналу (п.3.2. розд.VI Правил пожежної безпеки). Проте слід зазначити, що хворі не здатні самостійно пересуватися, відповідно, не зможуть і саморятуватися?!

Нажаль в питанні вибору таких засобів керівних закладу має визначатися самостійно, адже спеціально сертифікованих засобів індивідуального захисту органів дихання для саморятування людей під час пожежі знайти не вдається навіть з використанням інтернетресурсу.

Маємо враховувати, що індивідуальний засіб захисту органу дихання не може бути використаний іншою особою, фактично є разового використання.  

Вчасно роздати хворим і отримати самим ці індивідуальні засоби захисту органів дихання для саморятування під час пожежі непросте завдання яке стоїть перед черговим персоналом лікарні в умовах самої пожежі. Адже слід врахувати, що і черговий персонал, і хворі мають бути практично навчені ними користуватися, а це досить непросте завдання яке нормативно не вирішене. Навряд чи зможуть цьому навчити і ті особи котрі писали вищезазначені норми.

Згадаємо про пожежі які призвели до загибелі самих медичних працівників і саме через відсутність захисту органів дихання. Так, в 2016 році в селі Літочки Броварського району Київської області, при виконанні своїх обов’язків, загинула медична сестра. В 2019 році, в одній з лікарень міста Одеса пожежа також позбавила життя медичної сестри. Зазначені пожежі призвели і до загибелі великої кількості пацієнтів закладу.

Органам котрі розробляють, затверджують та контролюють виконання різноманітних норм необхідно конкретно визначитися і із засобами індивідуального захисту органів дихання для саморятування людей під час пожежі та можливістю їх застосування, щоб дійсно вирішити питання захисту людини і щоб унеможливити загибель і самих медичних працівників, щоб потім знову не робити крайньою санітарку чи прибиральницю в порушенні кимось вимог пожежної безпеки.